Це мають знати всі батьки особливих дітей
Існують і загальні правила виховання дітей з особливостями психічного розвитку, підтверджені психологічними дослідженнями та педагогічною практикою.
Особливістю дошкільників і молодших школярів є навіювання. Навіть у немовляти можна викликати почуття ніяковості – інтонаціями докору і відповідною мімікою. Пам’ятайте, не слова, а їхнє емоційне забарвлення та інтонація, спрямовані на немовля, викликають у нього відповідну емоційну реакцію.
На виховання негативно впливає нерозуміння батьками особистісного розвитку дитини. Скажімо, батьки вважають дитину впертою, не розуміючи того, що вона не може впоратися з новим дорученням через особливості свого психічного чи фізичного розвитку або стану. Тому намагайтеся зрозуміти дитину, якомога частіше запитуйте себе: “Чому дитина так поводиться?”
Для формування особистості неприпустимим є неприйняття батьками дитини. Воно може виникати через нерозуміння поведінки, зумовленої низкою хворобливих проявів, своєрідністю індивідуальних рис особистості, загостренням особливостей темпераменту, внаслідок хворобливого стану дитини. Неприйняття дуже часто призводить до неврозів, страхів, депресії, затримки психічного розвитку. Цей чинник найвпливовіший у перші роки життя малюка, коли потреба у максимально емоційно-теплих стосунках з матір’ю надзвичайно необхідна.
Батькам у вихованні дитини слід уникати, з одного боку, невідповідності між власними вимогами і сподіванням, а з другого – можливостями і потребами дитини. Найчастіше це виникає тоді, коли має місце упертість, психічна розгальмованість чи загальмованість дитини, внаслідок ураження центральної нервової системи. Треба пам’ятати – непослідовність вимог до дитини, тобто невідповідність між вимогами і контролем, призводить спочатку до збудження нервових процесів, а потім до їх перезбудження і втоми, а відтак – до стану психічного напруження.
Конфліктність у стосунках між батьками і дитиною може виникати через негнучкість батьків. Так, батьки або недостатньо враховують ситуацію, або невчасно реагують на неї, тобто програмують вимоги, не враховуючи ситуацію, нав’язують власну думку.
Неприпустимими є ставлення до дитини, що виявляється у запровадженні жорсткої дисципліни й обмеженні самостійності; застосуванні примусу і репресивних заходів, зокрема й фізичних покарань; у прагненні підкорити собі дитину.
Небезпечною є також гіперсоціальність. Це виховання проявляється у надмірній “правильності” і не враховує індивідуальні особливості особистості. Йому притаманні елементи формальності, відсутність емоційного контакту, щирості і безпосереднього вияву почуттів у стосунках. Також не слід вдаватися до надмірного моралізаторства.
Надмірна кількість зауважень і осуду, зрештою, призводить до того, що вони перестають діяти.
Потрібно всіляко уникати недовіри до дитини – до її можливостей, життєвого досвіду, який збагачується. Не треба надмірно регламентувати і надмірно контролювати поведінку; вдаватися до надмірного піклування; численних пересторог і погроз. Потрібно довіряти дитині, вірити у її самостійність.
Дитина щаслива, якщо у сім′ї панують теплі стосунки; вона знає, що її люблять, завжди вислухають і підтримають, дадуть пораду; дозволяють виявляти власні почуття, чутливі до її потреб; якщо члени сім′ї прості і безпосередні у спілкуванні і між ними немає розходжень щодо виховання дитини.
Підготувала фахівець Куп’янського ІРЦ (практичний психолог)
Аліфиренко Т.М.
